«У світі, який постійно змінюється,
родина залишається нашим найміцнішим ґрунтом.»
Родина — це початок усього. Саме в родині ми вчимося любити, довіряти, берегти пам’ять і плекати гідність. Через історії своїх предків ми пізнаємо себе, розуміємо, ким були, ким є і ким хочемо стати.
Заняття в межах ОК «Народознавство в ЗДО» (викладач – Ольга Гурей) стало справжнім емоційним відкриттям для студенток IV курсу спеціальності «Дошкільна освіта». Темою заняття стало створення «родинних дерев» – символічних проєктів, у яких кожна учасниця досліджувала своє коріння, шукала ниточки, що поєднують покоління, і з любов’ю складала історію свого роду.
Ці роботи – не просто презентації, а зворушливі історії, в яких оживають постаті бабусь і дідусів, передаються традиції, родинна мудрість і незламний дух українців. У словах, спогадах, сльозах і посмішках, що звучали на цьому занятті, – справжнє життя, наповнене любов’ю, вдячністю та гордістю за свій рід.
«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього», – говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається своїм минулим.
“Родинне дерево” як символ зв’язку поколінь поєднує в собі минуле, сьогодення та майбутнє родини. Це – символ безсмертя. Повага до своїх пращурів є давньою традицією кожної української сім’ї. І хоч, можливо, наші предки не були відомими історичними особами, проте були гідними людьми, якими пишається родина.
Тема заняття торкнулася серця кожної студентки. Це були неймовірні історії, у яких перепліталися радість і сум, сльози й сміх, здивування і, найголовніше, – незламний дух українців!
Кожна з нас мала можливість глибше пізнати власне коріння – історії кохання бабусів і дідусів, сімейні традиції, родичів, які розділені кілометрами і навіть століттями. Ми зібрали ці історії у своєму «родинному дереві» і щиро поділилися ними зі своєю коледжанською родиною.
Тетяна Білик, ДО-41
Кожна гілочка родинного дерева – це частинка душі. Це пам’ять, яку важливо зберігати, адже саме родина дає нам силу, опору й любов. Ми – продовження тих, хто був до нас.
І саме від них ми отримуємо найкращі риси: доброту, працелюбність, вірність, щирість. Це заняття було особливим. Воно не лише про знання – воно про відчуття. Про вдячність. Про любов. Про гордість за свій рід і за те, ким ми є.
Анна Остапчук, ДО-42
У процесі підготовки до заняття ми відкривали для себе нові імена, дати, родинні зв’язки, згадували бабусь і дідусів, намагалися відновити втрачені знання про попередні покоління.
Ми зрозуміли, наскільки важливо знати своє коріння, адже саме з нього проростає наша особистість, формуються цінності та національна ідентичність.
Анастасія Бучинська, ДО-43
Кожна з нас прагнула зібрати не лише імена, а й справжні родинні історії. Це заняття стало моментом глибокого пізнання – як своєї родини, так і себе самої. Ми були справжніми, щирими й відкритими, підтримували одна одну.
Кожна розповідь об’єднувала нас, бо ми всі – частинки своїх родів: великих і малих, веселих і сумних, але завжди важливих. Тепер ми не просто маємо “родинні дерева” – ми зібрали ті невидимі нитки, що поєднують нас із поколіннями. Ці історії живуть у наших серцях і в пам’яті.
Павлина Рихтик, ДО-44
Пам’ятаючи своїх предків і тримаючись за родинне коріння, ми черпаємо силу вистояти,
жити і перемагати! Слава Україні!
